понеділок, 23 липня 2012 р.

Затялося

Наташа вже давно не спала так погано, як в ту ніч з неділі на понеділок. Все стогнала і схлипувала крізь сон. Мені нічого іншого не лишалося як раз-по-раз будити її і тихенько шепотіти на вушко, що я тут, поруч.
Вранці розказала, що її снився зуб що випав. З кров’ю. Я хоч і не забобонний, проте якось мені цей сон геть не сподобався.
До вечора забулося, наступна ніч пройшла спокійно. А зранку я, нарешті, прочитав новини... Помер Богдан Ступка...
Я досі не хочу в це вірити. Це дійсно зуб з кров’ю, це член родини. На моєму віку пішло багато великих акторів, якими я захоплювався.  Але ще після жодної такої смерті не було так порожньо всередині. Так, наче пішов хтось дуже близький. 7 лютого 2010, 24 березня 2010
Дуже близькі з Богданом Сильвестровичем ми були двічі. 7 лютого 2010 року на прем’єрі "Легенди про Фауста" - сміливого, яскравого, фантасмагоричного дійства. Дует ступок з блиском зіграв Фауста в старості та в молодості, ще й Мефістофеля на додачу. То був єдиний раз, коли був у театрі сам. То було вперше, коли я бачив, як після блискуче зіграної вистави жоден глядач не аплодував. Богдан Сильвестрович в кінці вистави в образі старого вже Фауста вийшов в зал, оперся втомлено на сцену і заговорив. Про те, що вистава закінчилася, про те, що зараз ми розійдемося по домах і закінчиться його життя. Говорив спокійно, рівно, тихо... Можна було говорити тихо, бо зал не дихав. В мене ворушилося волосся на голові. Я чекав чогось невимовно страшного, і боявся, що те страшне буде не для Фауста на сцені, а для тієї людини, яка показала мені, що таке сила акторського таланту. Коли він вибіг з залу ніхто не аплодував. Заціпило. Щось затялося всередині нас, і не відпускало. Аж поки в зал з барабаном не ввійшов, наче й не було нічого, сам Богдан Сильвестрович, а ще й Богдан Бенюк із ним, і Остапа не забули. Таке полегшення я теж, певно, чув перший раз у своєму житті.
Друга близькість була, коли якимось дивом я дістав два квитки на "Тев’є Тевеля". Вибачте, навіть не буду пробувати розповідати - тут не вистачило б, певно, таланту самого Шолом Алейхема, а мені і братися нічого. Кажуть, що як Висоцького не можна перевершити в ролі Гамлета, так і Ступку не можна перевершити в ролі Тев’є. Зараз в моєму альбомі пам’яток на згадку є лише квиток з датою: 24 березня 2010.
Я хочу прокинутися. Хочу, щоб це був черговий геніальний акторський хід. Хочу, щоб Богдан Ступка бухнув себе в груди, як Константа з "Серця на Долоні", проказав оце своє здивоване "Зацєлосє", а далі задихав, як в фільмі, поклав хрест на себе і на подушку, як завжди робив в виставах. Хочу, щоб знову весело зайшов з величезним своїм барабаном і хвацько гупнув у нього. Хочу, щоб знову стояв на сцені з тим своїм візком, в тому 20 років не міняному картузі і дивився в далечінь, знаючи, що його чекає ще хай нелегке, але довге життя. Щоб знову поставивши дибки коня перед зачудованою шляхтою гордо промовив: "Єстем Богдан Зиновій Хмельницький!"
Може тому так порожньо, що в один день пішли від нас Тарас Бульба, Орест Звонар, Дон Жуан, Тев’є Тевель, Фауст, Мефістофель, Константа, Попель, Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, Богдан Ступка.

Немає коментарів:

Дописати коментар