середа, 18 січня 2012 р.

...і випити великими рядками

"Митці - люди талановиті, але здебільшого зіпсовані. Якщо не славою і грошима, то алкоголем. Вечорами п’ємо багато вина і брудно лаємося. (У твоїй пристуності, звісно, не будемо). Насамкінець у нашому товаристві іноді з’являється ще й вона - MJ."
"Хто це така?" - чи не миттєво зреагувала Кс.
"MariJuana", - вичерпно відповів я.
Юрій Андрухович. Лексикон інтимних міст. Десь посеред Лозанни

До Андруховицького Наймехена я грішив літературним алкоголізмом рівно двічі. Вперше то було аристократично-поштиво. З братами Стругацькими десь серед снігів в затишному "Отеле "У погибшего альпиниста"". Хоча ні, не двічі. Бо в "Готелі" я вперше напився слухаючи радіовиставу з улюбленим Гафтом, а потім вже читаючи книжку. Другого разу я вже просто бухав спокушений тими ж братами за кілька лише тижнів у "Граде обреченном". Рядки плили, голова на ранок була похмільна. Маючи за свідка Сашу, який людина серйозна, науковець і знається на якісному алкоголі анітрохи не гірше, ніж на якісній літературі скажу, що п’янів я зовсім не один. До певного часу думав що це автентична риса Стругацьких - настільки колоритно змалювати сцену споживання алкоголю, що читача і дійсно починає похитувати. Причому геть по різному.

Почитайте "Готель". У вас неодмінно з’явиться відчуття такого благородного, аристократичного, легкого сп’яніння. Рухи стануть плавнішими, язик розв’яжеться (гм, поговорити, правда, буде ні з ким, хіба з книжними героями, але до такого стану не розвезе). Ви відчуєте як усі ті річні запаси старого вина приємно холодять глотку і гріють душу і мізки. Неперевершене почуття, закликаю, спробуйте.

"Град" - це п’янка приречена. На похмільну важкість голови. Там не вино, там не до витребеньок. І не ведіться на "Західний" стиль Стругацьких, віскі не буде. Цмудитимете гірку і теплу (ні, не з мильниці). Рядки попливуть перед очима і зробиться трохи зле, дуже піднесено і бентежно весело. А ще відчуєте себе на порозі великих звершень. Готовим зламати світ. Бездумно-безрозсудно-великодушним. Ну, ви ж знаєте, як можна звернути гору після кількох вдало закинутих чарок... Ніколи ви не будете ближче до розгадки всіх таємниць граду ніж на цій організованій Фріцем пиятиці.

Нині мушу частково відмінити автентику Стругацьких в цьому питанні. Відмінити, бо мав щось подібне з іншим автором. Частково, бо не пив, а курив. Не знаю що, але цілковито точно то був не тютюн. Головне брати три, тоді буде знижка - не 6 євро, а всього 5 (нагла реклама). Накрило мене в маршрутці. Пощастило, що їхав я з роботи а не навпаки. Якраз перед кінцевою почав читати про Наймехен. Їй-бо, добре, що пан Юрій був в Голандії лише раз в житті, бо якби був двічі за час моєї дороги, то не знаю, чи й добрався б додому. Опис посткофішопного стану автора ще й поданий від першої особи гепнув по мізках так (еге ж, долькою лимону загорнутого в золоту цеглину), що мене одразу захитало. Ледь дочекавшись кінцевої на вокзалі я вивалився з маршрутки на "свіже" повітря привокзальної площі. Зараз лиш пригадую, що таки оперся спиною об перший зустрічний чи то стовбець, чи то паркан і якийсь час віддихувався і приходив до тями. Не знаю скільки. Мене мутило, перед очима плило. Холєра ясна! Я знав, що це маячня, що я просто начитався але зробити з собою не міг нічого. Все ж на стоп’ятдесятякийсьтам раз мене відпустило. Стало легко, невимовно легко, якось піднесено. Захотілося сміятися. Самому з себе. Сміятися... Хай йому ґрець!!! Тільки зараз дійшло! Ну та й біс з ним. Вживу спробувати не довелося, а літературний "приход" вдався.

P.S. Якийсь дурнуватий стан. Хочеться віскі (хоч я його і не люблю). А ще якогось Блекстоуну, такого терпкого, ароматного, з вишенькою. Ні, дзуськи. Як співає Сергій Бабкін: "Він варить каву але сам п’є зелений чай". Чайку і спати. Добраніч.

P.P.S. Про Бабкіна і Брюсель у розділі "Далі буде..."

Немає коментарів:

Дописати коментар