неділя, 24 квітня 2011 р.

Нині Великдень

Сиджу дома. Сьогодні якось болісно сприйняв вирування життя за вікном. Воно наче якось несміливо йде повз тебе, наче з ввічливості вибачається за те, що не може тебе взяти з собою. І лишитися ну ніяк. І поквапом йде собі далі, трохи сутулячись у твоєму полі зору. А за хвилю вже й забуває і впивається теплим квітневим днем.
А мені сьогодні так хочеться бути частиною цього весняного цвітіння-квітнювання...
Ото сиджу дома, дую каву з коньяком, загризаю шоколадкою. Слухаю Вакарчука. Знов програш з "Така як ти", знов все шкереберть всередині. То не пісня, то магія якась. Славка під неї заносило, щось і мене якось по своєму заносить...
Вчора був такий спілкувальний вечір: Паша з'явився, летить додому. Хорошої йому дороги та м'якої посадки. Зі Славком Вакарчуком навіть негадано-неждано перекинувся твітом про снукер. От зараз у блозі (халепа, от би могти написати "у блоґу", щоб втулити оте моє новознайдене Ґ. Нова цяцька в дитини, їй Богу) пишу Славко, а вчора якось виховання пересилило, то звернувся на Ви. Ну, то таки від поваги.
Треба теґ кавовий якось виправдати, тому рецепт кави "балконна".
Берете з полиці маленьку турочку, наливаєте води майже повну і ставите на вогонь. Це сама нецікава частина. Далі, поки вода не закипить маєте вагон часу, щоб відкрити пакет з кавовими зернами і вдихнути аромат. В мене трохи й голова закрутилася, бо не варив кави відколи захворів. Берете трохи кави (мені дві чайних ложки вистачило) та висипаєте в кавомолку. А тоді починаєте крутити ручку та намагаєтесь встояти під натиском нової хвилі аромату. Хай йому грець, я таки кавоман, або навіть кавоманіяк... Дивіться тільки, щоб за вашим сенсорним кайфом не залив вогонь кип'яток. Турка ж на вогні стоїть, пам'ятаєте? Закипіла? Тепер геть її з плити, дайте охолонути трохи. Насправді зараз навіть кращий момент для "змолоти зерна". Допіру те що намололи сміло висипайте в турку та розмішайте. А далі на маленький, так щоб ледь липав вогонь ставите і чекаєте, поки вгору піна піде. Тільки тойво - язика не ковтніть, бо воно кортить дуже. Як підійшла піна - турку з вогню геть, а каву поволі зливайте в чашку. Якщо хандрить, як от мене - ложку коньяку в каву рекомендую як лікар (колись потенційний а зараз ніякий). І на балкон. І Олдфілда поставте. Або Вакарчука. Або що там ще до вподоби...
Дурна звичка хоч абзаци трикрапкою закінчувати.
Дивом сьогодні моє несприйняття паски кудись майже ділось. Може справа в тій смакоті, що мама з Наташкою настаралися. А може просто добрію час від часу. Зрештою - свято як свято. От тільки не думав, що зовсім сам залишуся. Ніби й хотів дуже, а тепер не знаю, як і боротися з цим. От куплю бабусі з дідусем хату і займусь врешті балконом. Бо кортить. Ба, навіть руки чешуться. Так вже давно хочу там маленьку затишну посиділочну зробити, друзів водити. А то й самому сидіти. Ще б з мого балкону зірки було видно... Ех, намалюю.

Намалюю собі небо
Бо брудного ми не треба
Намалюю собі зорі
Недосяжні, неозорі

О, понесло, понесло...

Розмішуйте коньяк, бо його тягне на дно...

Немає коментарів:

Дописати коментар