субота, 23 квітня 2011 р.

Проблема у мене з заголовками... Аж набридати починає. Робота без заголовку не починається, пост без заголовку не пишеться і хочеться вже вечора. В відкрите вікно ллється життєрадісно сонце. Давно чекав його а тут раптом не радує воно мене. Якась нудьга. Може воно через те, що ось уже тиждень колупає мене та вража вітрянка. Тіло ніби й відпускає, а проте лізе кудись глибше, куди не просили її зовсім лізти. Тут от тільки наче сам себе переконав, що все в мене гаразд аж ні... Треба вибиратися під сонце.
Не люблю Паску в купі з Великоднем. Цього року якось особливо болюче не люблю. Вже дошкулив Наташці цим, бубоню про це мало не щодня, а вона бігає, пече, радіє, що вдається. Це в неї вперше, це її підносить а я замість просто порадіти, підтримати не можу спинитися і все нуджу. Як вона тримається? Я не знаю...
Хочу вже вечора. Може ввечері зможу працювати. Це все неробство - воно мене вбиває. А ввечері ніби можна трохи систематизуватися. Написати кілька постів для галочки - де був, під що скакав, закинути кілька одиничок в непомірно розрослий як для такої нетворчої людини тег музика...
Шляк би його трафив - де тут буква... Халепа, як її написати, коли її нема? Ґґґґ - О-от вона :)
Для тих, кому кортить - осьо вам корисне посиланнячко.
В коханому Лінуксі все куди зручніше, але поки туди зась.
Може воно не так і погано. Ґ знайшлася, тепер навіть слово теґ не дратуватиме так, як було без неї. Гітару настроїв, може й заголовок придумаю. Та і паску якось відбуду, не перший раз. Треба тільки навчитися робити гарну міну. З ввічливості. Хоч і це нескладно, бо пиріжки Наташкині дуже смачні без всякої політкоректності. І взагалі - розумниця вона в мене. Мене ж витерпіти - милуй Боже.
А лежати ще тиждень. Вже й не пам'ятаю, коли отак пропускав, як все цвіте. Сам оно цвіту зеленим.
Треба би разом з плановим апґрейдом прикупити зручнішу клавіатурку.
Якось бісить власна інертність. Все кругом іде, щось робиться, кудись спішить. І ніби то й мої справи, і задіяний там маю бути, а проте всилувати себе не можу. Починаю списувати на хворобу, на те, що заразний, на "якось воно буде". Ота затія з пам'ятником: невчасною не назвеш ("холодна, голодна й невчасна, тадам-пам-пам"), але натхнення нема влазити, розбиратись. Може тому, що мене вивели з процесу як учасника вже давно. Лише як фінансове забезпечення. Так, певно, тому й бути.
Дур голови чіпляється, як казала моя перша вчителька. Ні, не так - Перша Вчителька. Як вона, цікаво? І чи цікаво? Ні, таки дійсно цікаво. Там Вовка зараз, спитаю, якщо передзвонить. І якщо там...
Все, пронився, стало легше. Взагалі як погано треба щось робити. Бодай писати щось незґрабне.
І все ж хочеться вечора, а краще ночі. Тиші. Кави. Джазу. Роботи.

Післяслово: нарешті сьогодні схотів кави. Боже, яке це блаженство!

Немає коментарів:

Дописати коментар